Двадцять шоста неділя після Зіслання Святого Духа. о. Ярослав Свищук

Хто не багатіє в Божих очах

Цієї прегарної осінньої пори ми, проїжджаючи автом по трасі, чуємо час від часу скигління птиць, що журавлиним ключем відлітають до теплих країв.
Багато вчених упродовж історії застановлялися над таємницею дивного інстинкту птахів, завдяки якому вони відчувають прихід зими і пов’язані з нею небезпеки. Тоді осінньою порою збираються на деревах чи телефонних дротах і спільно радяться, куди й коли їм відлітати. Цей інстинкт самозбереження диктує їм відлітати, ще заки прийде зима, в теплі краї, де зелень, де тепле сонце, де вода не замерзає.
Подібну журбу про завтрашній день має людина. Коли вона є ще дитиною, вона не журиться про завтрашнє, бо всю журбу дає до рук батьків чи тих, хто нею опікується. Та що більше вона дозріває, то більше кріпшає її розум, зростає її журба про ближче й дальше майбутнє. І, як бачимо із практики життя, що більше культурною є людина, тим її журба сильніша й сягає далі. Безперечно, що Господь Бог дав кожному з нас ясний розум і свобідну волю, тож нашим обов’язком є планувати майбутнє, журитися про наших рідних, про нашу родину, приятелів і відповідно до того укладати собі життя. Але знову це саме життя підказує нам, щоб наша журба про майбутнє не була надто велика, щоб ми не укладали наших планів надто далеко від сьогоднішнього дня, бо можуть у нашому житті зайти різні зміни, різні катаклізми, різні непередбачені обставини, й усі наші мрії й наші планування можуть щезнути, немов мильна бульбашка.
Про таку людину, що надто покладалася на власні сили та не брала до уваги планів Божого провидіння в його житті, розповідає нам сьогоднішнє святе Євангеліє 26-ої Неділі по Зісланні Святого Духа.
Він був багачем. Притча розказує, що йому одного року земля так зародила, що він не мав де усе помістити. Тому він порадив собі: “Ось що зроблю! Розберу свої клуні і поставлю просторіші. І звезу все своє збіжжя і майно! І потім скажу до себе самого: “Чоловіче, маєш багато добра, що вистачить тобі на довгі роки. Отож спочивай собі, їж, пий і весело забавляйся!””
Та в Господа були інші плани щодо того чоловіка, тому Він промовив до багача: “Нерозумний, ще сьогодні вночі відберу тобі життя. Кому ж дістанеться те все, що ти наготовив?” (пор. Лк. 12:20).
Як дуже подібні численні християни до героя притчі про багача. Їхнє зріле життя наповнене журбою про здобуття маєтку, про банкові рахунки, про матеріальні статки, так що вони не мають навіть однієї години для Господа Бога. У матеріальному розумінні – це мільйонери, а в релігійному – це духовні жебраки, які насправді нічого не мають. Бо якщо вони не посідають Божої ласки, то їхні діла й ціле їхнє життя – мертве. За них нам треба тільки молитися і їм співчувати. Вони не багатіють у Божих очах, бо збирають тільки для себе! А скільки серед нас таких людей!
Є люди, що дуже багаті матеріально. Маєтки деяких, може, доходять і до мільйонів, але вони рівнож багаті на Божу ласку, бо знають, що ці добра – це не їхнє виключне багатство. Вони вміють ним ділитися з іншими. Вони завжди щедрі для Церкви й народу. Дім їхній гостинний, вони багато мають, але й багато роздають.
Найближчі, одначе, Богові, це ті вбогі. Вони, хоч матеріально мало мають, але в них широке серце. Тому Господь завжди приносить їм допомогу в слушний час, бо вони завжди уповають на Боже милосердя, якого Господь ніколи їм не відмовляє.
Прикладом людини, що весь свій маєток дала убогим, що була мільйонером у полатаній священичій рясі, є слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький. І нехай приклад його життя буде перед нами.
Тож станьмо щедрі і завжди ходім у блиску Божого провидіння. Амінь!

о. Ярослав Свищук

Ідіть і навчайте всі народи

Львів: Свічадо, 2002.