Двадцять п’ята неділя після Зіслання Святого Духа. о. Ярослав Свищук

Дух правдивого християнства

Коли розглянемо усі притчі, що їх розповідав Ісус, то притча про самарянина складає основну проповідь Ісуса, в якій Ісус вислухавши сумніви і турботи молодої людини про Небесне Царство, дає їй пораду у формі притчі про самарянина. А вкінці каже: “Іди і ти роби так само”.
Щоб зрозуміти як слід ту притчу, треба насамперед знати те тло, на якому вона зродилася. Головну роль у притчі грає самарянин. Саме слово”самарянин” було для євреїв украй негативним. Між євреями і самарянами точилася вікова історична ворожнеча. Вона почалася ще від 721 року перед Христом, коли після переселення ізраїльтянами до Асирії асирійський король переселив в опущену ізраїльтян Самарія чужинців, які вірили в поганських богів, у той час як ізраїльтяни вірили в одного Бога. Коли євреї повернулися з неволі і застали в Самарії чужинців, які асимілювалися з корінним населенням, відтоді почалася між ними велика ворожнеча. На тлі тих історичних відносин Христос запитує молоду людину, єврейського адвоката, який знав історію свого народу: “Хто є мій ближній?” Ця притча стосується заразом усіх нас, людей ХХІ століття. Бо нашим ближнім є кожен, за якого Христос пролив свою найсвятішу кров. Нашим ближнім є не лише член нашої родини чи нашого народу, а кожна живуча людина на землі, ба, навіть наш ворог. Притча про самарянина вчить нас, що ми повинні прийти з поміччю в кожних моментах нашого життя, і нашу релігію ми повинні практикувати не лише в церкві, але й на широких “дорогах” нашого життя.
Священик та левіт в обсязі свого релігійного життя обмежувалися тільки до стін святині і до своїх обрядових обов’язків, а тому не вважали за свій обов’язок допомогти вмираючому своєму братові, який попав до розбійників. Чи випадково не нагадуємо ми їх, коли обрядовість поставили на “п’єдестал” престолів, а часто забували про дві заповіді любові. Христос пригадує нам, що ми маємо бути самарянами 24 години на добу.
Ми маємо, вийшовши з церкви, бути уважними до наших ближніх у всіх потребах їхнього життя. Ми зустрічаємо на шляху нашого життя багато поранених серцем, душею, психологічно не збалансованих, тих, що затратили надію на Божу поміч, поранених життєвими недостатками, чи фінансовою кризою, чи браком милосердя, чи зранених користолюбством других. До усіх нам треба прийти з допомогою, маючи перед своїми очима образ Христа-Чоловіколюбця.
Репортер однієї чикагської газети став на розі однієї головної вулиці і питав перехожих. Ними були: одна жінка з дитиною, що йшла з похоронного бюро забирати труну для померлого чоловіка і батька; молода вдова; мужчина з невиліковною недугою; старий інвалід з однією ногою; дівчина, що її залишив наречений; старенька бабуся, що йшла з маленькою внучкою до шпиталю на терапію лейкемії. Не перелічити різних людей, що їх зустрічаємо щодня на стежинах нашого життя. Вони не мусять бути край дороги і бути членом мого народу. Ми можемо бути правдивими апостолами і подати помічну руку кожному, хто потребує нашої допомоги, фізичної чи моральної. Деколи вистачає нашої усмішки, чи лагідного запитання “Чим можу вам допомогти?”, чи нашої правиці, простягненої старенькій бабусі, що переходить перехрестя, чи дати місце в автобусі старшій людині, чи подати ліки людині хворій на діабет.
Серед нас є багато старших людей, прикутих до ліжка, та самотніх, що дожидають нашої помочі. Наші церковні та світські організації взяли на себе шляхетне діло допомоги убогим в Україні та в інших країнах світу. Ми поволі починаємо краще розуміти та втілювати в життя поняття мого ближнього. Христос сказав до законовчителя, що питав: “Хто є моїм ближнім?”, – не тільки юдей, але й самарянин, з якими юдеї провадили довгі війни, є твоїм ближнім, а вкінці вислав його зі словами: “Іди і ти роби так само”.
Ці слова стосуються кожного з нас, бо Христос взиває нас добачувати в нашому ближньому не тільки брата, а й самого Христа, бо Сам запевняє: “Я голодував, а ви дали мені їсти, мав спрагу, а ви напоїли мене, чужинцем був, і ви прийняли мене, нагий був, і ви мене одягли, хворий був, і ви навідалися до мене”.
На запитання: “Господи, коли ми бачили Тебе в потребі і допомогли Тобі?” – Христос відповідає: “”Усе, що зробили ви одному з Моїх братів найменших, ви мені зробили (Мт. 25:35-40). Амінь!

о. Ярослав Свищук

Ідіть і навчайте всі народи

Львів: Свічадо, 2002.