Двадцять четверта неділя після Зіслання Святого Духа. о. Ярослав Свищук

Віра – якір душі

Розказують, що під час першої окупації Західних земель України, комуністична влада висилала своїх агентів, щоб одні закривали церкви, інші не допускали людей до церкви, а треті стягали хрести з церков. Коли одного разу такий “відважний” виліз на церковну вежу і, зрубавши церковний хрест, злізав з ним додолу, раптом запаморочилося йому в голові і він упав на землю разом з хрестом, неживий. Господь наочно покарав його за його злочин.
Сучасний зматеріалізований світ каже вірити людям тільки в те, що підлягає людським змислам, у те, що ми бачимо й чого торкаємося, мовляв, Бога ніхто не бачив, тому Бога немає. Тим часом Господь Бог дивними ділами виявляє своє існування.Погляньмо довкола себе, погляньмо на природу, погляньмо на чудові квіти, що, мов різнобарвний килим, прикрашають наші городи й пільні левади. Погляньмо на дерева, вкриті рясними овочами, погляньмо вгору на небосхил, а звідти долетить до нас спів різнородних пташок. Погляньмо на небо, а там ясне сонце, яке гріє й добрих, і злих. Погляньмо на місяць, що по заході сонця поволі сходить на небо, а за ним ясні зорі, що прорізують своєю ясністю темінь ночі. Усе це явища, що вказують на Творця. Кружляння планет, чергування дня з ніччю, чергування пір року, – все це доводить, що Господь Бог – сотворитель, який не тільки це все сотворив, але водночас підтримує всесвіт у найкращому порядку, немов у найбільш точному годиннику.
І слушно каже псалмопівець, що “Господь на небі утвердив престол свій і Царство його всім володіє” (Пс. 103:19).
Розказують, що Христофор Колумб, який відкрив Америку, довго блукав зі своїми моряками по океані, шукаючи за країною, до якої прямував. І безнадійність огортала його, аж врешті одного дня на морських хвилях побачив кусень припаленого дерева й тоді з радістю закликав: “Недалеко земля!” І він не помилився. Цей слід спаленого дерева допоміг йому відкрити Америку. Подібно діється і з нами. Із слідів природи ми стверджуємо присутність Бога. І, мабуть, немає ні одної розумної людської істоти, щоб це могла заперечити. І слушно каже Святе Письмо: “Говорить нерозумний у своєму серці, що немає Бога”. Найбільші учені світу визнають існування Бога. Ось, наприклад, Дарвін сказав таке: “Я можу лише сказати, що годі б представити собі, щоб цей величавий і дивний світ з нами, свідомими людьми постав через сліпий випадок. А він радше видається мені головним доказом на існування Бога”.
Учений-електродослідник Ампер з подивом кличе: “Який великий Ти, Боже, яка велика Твоя мудрість, а наше знання супроти Тебе є нічим”.
Сьогоднішнє святе Євангеліє, 24-ої Неділі по Зісланні Святого Духа, за предмет до розважання ставить нам віру. Ісус, часто відвідуючи свою другу синагогу, опинився в місті чудес, у Капернаумі. Того дня приступив до Нього один чоловік і благав про свою смертельно хвору 12-літню доню. Тоді ж до Ісуса приступила жінка, що хворіла на кровотечу, і жодний лікар не міг їй допомогти. Її віра була дуже сильна, бо вона знала, що досить буде торкнутися шат Ісуса, щоби бути здоровою. Христос відчув, що з Нього вийшла сила, а тому сказав: “Хтось доторкнувся до мене, я чув, що сила вийшла з мене”. Жінка, побачивши, що не утаїться перед Ним, впала на коліна і в присутності народу розповіла Христові про все. Тоді Христос сказав до неї: “Бадьорися, дочко! Твоя віра спасле тебе! Йди в мирі!” (Лк. 8:48).
Зараз після того хтось прийшов з дому Яїра й повідомив батька: “Не турбуй учителя, твоя дочка померла!”; “Не бійся, тільки віруй, і вона буде спасенна” (Лк. 8:49-50). І тоді Христос прийшов до дому Яїра, узяв дівчинку за руку і промовив: “Дівчино, встань!” І дух повернувся до неї, і вона встала.
Як бачимо з тих двох випадків, Христос перед тим, ніж чинити чуда, одного вимагав – віри.
Святе Євангеліє далі вказує, яке невдячне було те місто, Капернаум, бо хоч Ісус в ньому доконав найбільше чудес з усіх міст Галилеї, та, проте, багато мешканців Капернауму не повірили в Нього, як, наприклад, не повірили, що Він має право прощати гріхи і що Він може дати їм їсти Своє Тіло.
Погляньмо на своє життя і спитаймо себе, чи ми виявляємо належну віру в Христа, коли зазнаємо особливіших ласк від Нього? Чи наші серця відплачують вдячністю за Його численні добродійства? Пам’ятаймо, що віра являється основною відзнакою кожного християнина, бо Христос виразно сказав, що без віри не можна подобатися Богові.
Вдячність супроти Господа й супроти всіх, що нам добро вчинили, це святий обов’язок кожного. Хай же це святе Євангеліє дасть нам нагоду поважно призадуматися над тими вищезгаданими двома християнськими чеснотами. Амінь!

о. Ярослав Свищук

Ідіть і навчайте всі народи

Львів: Свічадо, 2002.