Вісімнадцята неділя після Зіслання Святого Духа. о. Ярослав Свищук

На глибині духовності

Рано-вранці, до схід сонця Ісус, прийшов до Генезаретського озера і побачив, як апостоли закидали сіті на ловитву. Але тому, що на березі зібралася велика кількість народу, Христос сів на човен Петра, просив дещо відплисти від берега і почав промовляти до народу.

Після проповіді Ісус спитав Петра про ловлю риб. «Цілу ніч ловили, але безуспішно», – сказав Петро. Тоді Ісус промовив до нього: «Киньте на глибінь». Петро просив своїх друзів-апостолів з іншого човна, щоби допомогли йому. У скорому часі вони спіймали так багато риби, що сіті почали рватися. Петро, завстиджений, упав Ісусові до ніг і просив прощення за його невіру. Він був професійним рибалкою, як і всі інші апостоли, і слушно вони закидали сіті нічною порою, бо тоді риба найкраще ловиться.

Петро був трохи здивований, чому Христос доручив їм ловити ранньою порою, коли найгірший час для ловитви. Цим разом Христос бажав виявити свою божественну силу, яка діє часто проти сил природи. Христос винагородив Петра й апостолів за їхній послух, за їхню покору, бо сказав їм, що від сьогодні будуть ловити людей. «Киньте на глибину» має символічне значення. Христос, мабуть, хотів і нам сказати, щоб ми в трактуванні віри і нашої релігії «не бавилися на мілині, але йшли на глибину».

Ми часто молимося, але не знаємо, про що просимо. Наша молитва повинна перш за все бути спрямована на добро нашої душі і повинна мати спаситель ний характер. Коли молимося, повинні бути у стані освячуючої ласки і мати повне довір’я до Господа Бога, пам’ятаючи, що Він ніколи нас не опустить. Щоб виплекати серед нас таке довір’я, нам треба ревно працювати над збільшенням нашої духовності у сфері служіння.

Наші єпархії уже третій рік утілюють програму «Управління – це служіння». Спитаймо себе, що є управлінням? Управління – це щось більше, ніж просто програма. Це процес, що забирає довгі роки, процес, який вимагає зміни поведінки та повернення до нового способу життя. Ми всі учні, вибрані і призначені прожити наше життя в служінні, а воно вчить нас ставити на першому місці Бога, а матеріальні цінності на другому. Ми повинні ділити подарований нам час, таланти і скарби із Церквою і бідними із вдячності за все, що Бог нам дає. Християнське служіння – це не просто вибір. Це спосіб життя, який дає нам можливість здійснювати наше членство у Містичному Тілі Христа – Христовій Церкві. Іншими словами, служіння означає наше бажання ставити Божу волю на першому місці, а нашу волю підпорядковувати волі Божій.

Подивімся на світ. Оцінюємо події, порівнюємо себе з іншими народами. З одного боку, подивляємо наш терплячий народ, що стільки перетерпів знущань, розстрілів і катувань, а попри те він далі живе динамічним життям і, неначе той міфічний Прометей, тріумфує від гір Кавказу до гір Карпат, оживає і тріумфує до нових висот. Доказом того тріумфального походу є Конгрес Українського Конгресового Комітету, що відбувається в нашому місті. 400 делегатів з’їхалося з усіх штатів Америки та України.

Погляньмо на другий бік медалі. У духовному плесі ми далі «ловимо на мілині». Часто питаємо себе, чому ми після таких Божих досвідів та Чорнобилів не змогли збагнути Божої волі в нашому приватному, суспільному та державному житті.

Чому ми ще досі не змогли кинути на глибину Божих правд, а обрядові вартості ще досі домінують над основними вартостями любові Бога і ближнього і стоять на першому місці. Питаємо себе, чому наша молодь не йде нашими слідами. Відповідь ясна: бо не змогли кинути, коли ототожнюємо віру з обрядом, коли звужуємо поняття любові до ближнього, коли трактуємо святе Євангеліє як суб’єктивний предмет до розважання.

Серед гамірного великого міста стоїть крамничка, а над дверима видніється напис: «Свіжа риба, приходьте!» У тім склепі стоять за лядою два рибалки. Вони чомусь сумні, сумні тому, що того дня риба не ловилася. Вони трудилися цілу ніч, але даремно. До склепу входить незнаний чоловік і каже: «Бачу, що ваша риба несвіжа. Ви, певно, не сьогодні спіймали її». Нав’язується між ними розмова. Цей незнаний чоловік – це сам Христос-Спаситель. Ці два рибалки – це ми, що часто бавимося в мілині нашої віри і тому маємо чимало невдач, розчарувань.

Ісус у своїй гіперболічній проповіді мав на думці не тільки ловлю риб, але й ловлю людських душ. Завдяки довір’ю апостолів Ісус Христос зробив їх ловцями людей. Їхня віра не була однаковою. На початку їхньої зустрічі з Христом вона була дуже слабою-немічною, але коли бачили Його чудеса, ладні були йти за Ним «у вогонь і воду». Після Його Воскресіння вони пішли на Його поклик «до окраїн землі».

Ісус Христос був вчора і сьогодні той самий. Він творить чуда і в нашому житті. Чи не відчуваємо Його присутності серед нас тут, у церкві, у наших домах, місцях праці, у наших організаціях, серед нашого народу, в широкому світі? Він дав нам усім певні завдання: бути апостолами Його Доброї Новини. За ці таланти, що ми їх одержали, будемо суворо відповідати. Христос є виноградиною, а ми його галуззями.

Нашим завданням є приносити плоди в служінні іншим, а Господь – як господар виноградника – відплатить нам стократно в слушний час. Амінь!

 

о. Ярослав Свищук

Ідіть і навчайте всі народи

Львів: Свічадо, 2002.