Тринадцята неділя після Зіслання Святого Духа. о. Ярослав Свищук

Виноградник – це дім Ізраїля

Сьогоднішнє святе Євангеліє за Євангелистом Матеєм у формі притчі про виноградник описує цілу історію ізраїльського народу. І слушно пише пророк Ілля, що «виноградник Господа сил – то дім Ізраїля» (Іс. 5:7).

Господар виноградника насадив його та обгородив міцною огорожею, щоб злодії не дістались до нього та не наробили шкоди. Для безпеки збудував башту, щоб його слуги берегли його. Перед своїм виїздом господар передав виноградник виноградарям, щоб вони в слушний час розрахувалися з плодів виноградника.

Коли настала пора, пан вислав своїх слуг, щоб взяли йому належні плоди, та виноградарі деяких побили, а інших укаменували. Тоді пан вислав інших слуг, але виноградарі зробили з ними те саме. Нарешті пан виноградника вислав свого сина, мовляв побояться сина і таки передадуть йому належне. Та виноградарі у своїй люті і захланності вбили сина, думаючи, що зможуть перебрати цілий виноградник. Що ж сталося? Господар «лютих люто вигубить, а виноградник винаймить іншим виноградарям, що будуть давати йому плоди його вчасно» (Мт. 21:41).

Христос у цій притчі алегорично представляє історію цілого ізраїльського народу: Його опіку над ізраїльським народом, невдячність того народу, а врешті Божу кару за ту невдячність.

Господар виноградника – це сам Господь Бог, що в часі вислав свого Єдинородного Сина, аби заопікувався ізраїльським народом, виявляв йому свою любов та опіку. Господь Бог вислав свого Сина до виноградника, щоб перебрав його. Цим виноградником є Христова Церква – уособлення Божого Царства на землі. Слуги, що їх послав Небесний Отець до того виноградника, – це пророки, які провадили ізраїльський народ дорогою праведности, які упоминали їх та остерігали перед небезпеками. Та провідники ізраїльського народу повбивали їх, а в кінці вбили жорстокою смертю на хресті Божого Сина. За те, слідувала Божа кара за невдячність ізраїльського народу. Та чи тільки до ізраїльського народу відноситься ця притча про виноградник?

Ні! Вона відноситься до всього людства, і зокрема до нашого народу. З шістьох правд ми знаємо, що Господь справедливий суддя, що за добре нагороджує, а за зле карає. Крім шістьох Божих заповідей Господь дав нам і десять Божих заповідей, які нормують наше життя.

Всі ми Божі діти, що кличемо нашого господа, «Авва, Отче!». Отже, всі ми духовно споріднені – ми є братами і сестрами. Всі ми спасенні найсвятішою кров’ю Христа Спасителя. Господь у своїй ласкавості дав нам свобідну волю. Свобода волі – великий скарб. Господь дав нам рівнож почуття щастя, але його можна знайти тільки в Господі та в посіданні Божої ласки. Поза нею щастя немає. Від кожного, кому дано більше, більше вимагатиметься (пор. Лк. 12:48). Господь відрізнив нас від тваринного світу, давши нам совість, яка провадить нас дорогою праведности та остерігає від злих вчинків. Наша християнська совість каже любити Господа понад усе, а ближнього, як себе самого.

Церква Христова – це та башта в Христовому винограднику, яка святими Тайнами, Божим Словом та християнським переданням провадить нас дорогою досконалостей до осягнення особистого щастя тут й у вічности.

Ісус зі сльозами в очах у своїй спасительній бачить руїни Єрусадиму і грядущу Божу кару за невдячність свого народу, коли каже: «Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і каменуєш посланих до тебе! Скільки разів Я хотів зібрати твоїх дітей, як квочка збирає курчат своїх під крила, але ви не бажали» (Мт. 23:37). Подібно було й в історії нашого українського народу. Були в нас і наші пророки (наприклад, митрополит Петро Могила чи наш новітній Мойсей Слуга Божий Андрей Шептицький), та ми не хотіли слухати їхніх пророчих упімнень і тому слідувала часто Божа кара у формі Божої перестороги: не туди вам дорога. Під час посту час нам поважно задуматися над стежками Божого Провидіння та прислухатися до голосу Христа Спасителя, який лагідно стукає до дверей нашого серця. Амінь!

 

о. Ярослав Свищук

Ідіть і навчайте всі народи

Львів: Свічадо, 2002.