Дванадцята неділя після Зіслання Святого Духа. о. Ярослав Свищук

Шукайте за найвищими скарбами

Святе Євангеліє розказує про двох молодців, які із зарання своєї молодості старалися вберегти себе від гріха. Хоч мали вони всього вдосталь, все чогось їм бракувало.

І саме про одного із них оповідає сьогоднішнє святе Євангеліє, дванадцятої Неділі по Зісланні Святого Духа.

«Що мені робити, щоб мати вічне життя?» – спитав він Ісуса. «Виконуй заповіді», – була проста й невибаглива відповідь Спасителя. А коли цей юнак відповів, що всіх їх зберігає, тоді Христос дав пораду: «Продай усе те, що маєш, роздай убогим, і будеш мати скарб на небі і будеш досконалим». Заважка до виконання була порада Христа-Спасителя, бо юнак був багатий і годі йому було розставатися зі своїм багатством. Він мовчки відійшов від Спасителя.

Другий молодий чоловік, що про нього оповідає святе Євангеліє, представлений у притчі про блудного сина. Це той старший – «праведник», який сам про себе говорить: «Це стільки літ служу тобі й ніколи твоєї заповіді не переступив» (Лк. 15:29). Виглядає, що обидва вищезгадані юнаки – це ідеальні люди, а попри те чогось їм недостає, щось їх непокоїть. Вони самі хвалять себе, бо похвали першого не чуємо від Ісуса, а похвали другого не чуємо від батька. Як перший, так і другий не відчувають повноти щастя через свою прив’язаність до земних дібр. Першому Христос прямо закидає: «Легше верблюдові крізь вушко голки перейти, ніж багатому в Царство Боже увійти» (Мт. 19:24).

Другому, незважаючи на те, що він міг би втішатися багатствами свого батька, якого є спадкоємцем, бракує, одначе, цієї радості. І тому він замість радіти наверненню свого молодшого брата, впадає в невиправданий смуток. Це, напевно, заздрість є причиною його смутку та невдоволення. Погляньмо на нас і довколишній світ. Може, і ми належимо до тих «праведних», що не зламали ні однієї Божої заповіді. Може, і ми належимо до тих християн, що ревно виконують усі церковні заповіді: ходимо до церкви, проступаємо до Святих Тайн, жертвуємо на церкву, а все ж нам чогось не достає, нас щось не вдовольняє. Нас не вдовольняє та невгамовна певність, що ми на це все заслужили, що нам належить особливіше вирізнення. Певно, що Церква вирізняє часто своїх вірних, але не за виконання Божих заповідей, але за незвичайні, геройські діла. Сьогоднішнє святе Євангеліє дає нам глибшу науку: надто велика прив’язаність до матеріальних дібр часто нівечить у нас почуття правдивого щастя і душевного спокою. Та прив’язаність створює між людьми непогамовану заздрість і стримує нас на дорозі християнської досконалості. Амінь!

 

о. Ярослав Свищук

Ідіть і навчайте всі народи

Львів: Свічадо, 2002.