Одинадцята неділя після Зіслання Святого Духа. о. Ярослав Свищук

Взаємне прощення – умова спасіння

Ісус, промовляючи притчами, часто порівнював Боже Царство до насіння, гірчичного зерна, весільного прийняття, а сьогодні з нагоди одинадцятої Неділі по Зісланні Святого Духа порівнює його до царя, що бажав звести рахунки із своїми слугами. Тож привели до нього одного боржника, який був винен йому десять тисяч талантів. Через те, що він не мав чим віддати, пан вирішив продати його, жінку та дітей.

І впав той довжник до ніг, і благав почекати. Змилосердився пан над тим боржником і подарував йому увесь борг. Коли вийшов цей боржник із палати царя, зустрів на дорозі боржника, який винен був йому сто динаріїв, що відповідало сьогодні сумі приблизно двадцять доларів. «Віддай мені цей борг», – сказав йому. Його боржник впав йому до ніг і благав прощення. Він почав дусити його і не простив тому, а вкинув до темниці. Бачили це інші слуги і донесли цареві. Цар наказав катам укинути невдячного слугу до в’язниці, поки не поверне в цілості йому боргу. Ісус закінчує цю притчу словами: «Отак і мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця». Святий Петро, почувши цю притчу, спитав Ісуса: «Тоді скільки разів треба прощати ближньому, чи не сім?» Жидівська старшина вчила в часи Ісуса Христа, що треба прощати до сімох разів. Святий Петро думав, що дав правильну відповідь, та Ісус Христос поправив його, кажучи: «Ні, друже, не сім, але сімдесят по сім». Прощати сімдесят по сім означало – завжди. З огляду на людську природу, це виглядає дуже суворо, але така вимога Христового Євангелія. Христос навчив нас Господньої молитви, в якій виразно говоримо: «Прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим».

Якщо ми не готові простити своєму братові від серця його прогріхів, тоді ми повинні відмовляти молитви «Отче наш». Святе Євангеліє також каже: «Коли приносиш на жертовник твій дар і там згадаєш, що твій брат має щось на тебе, зостав там перед жертовником твій дар, піди помирись перше з твоїм братом і тоді прийдеш і принесеш дар твій» (Мт. 5:23-24). Бо все, що бажали б, щоб люди нам чинили, те чинім ми і їм!

Ця притча про царя навчає нас, що ми повинні остерігатися затверділого серця. Нам треба у ставленні до нашого ближнього зм’якшити своє серце, бо від ставлення до нашого ближнього буде залежати, чи Господь нам простить. Якщо Бог нам не простить, тоді нещасливою буде наша вічність. Спитаймо себе, скільки разів Господь нам простив? Він давно вже міг нас покарати, а не покарав. Бог стало милосердиться над нами і дає нам більше, ніж ми самі того очікуємо… Він не вважає нас слугами, а синами та друзями. Та коли Бог нам прощає, тоді й ми повинні прощати нашим довжникам. Наше прощення іншим – це взаємне діяння. Наше прощення іншим спричинює прощення Боже для нас.

Щоб з’єднатися по телефону з іншою особою, ми мусимо знати її. Господь має подібну систему «кодів». Тими кодами є прощення нашому ближньому. Якщо ми маємо ненависть супроти ближнього чи ми не готові йому простити, тоді зв’язок із Богом або лінія нашої молитви заблокована і ми не можемо злучитися з Господом Богом… Значить, прощення нашому ближньому наближує нас до Господа Бога і робить наше життя щасливішим.

Скільки-то проблем між людьми було б залагоджено, скільки подружжів було б урятовано від розлучень, скільки судових процесів було б анульовано, скільки родинних непорозумінь між родичами та дітьми було б полагоджено, якби християни частіше вживали два чудесних слова: «дякую» та «пробач».

Тож заки промовляємо Господню молитву «Отче наш», поєднаймося найперше зі своїм ближнім! Амінь!

 

о. Ярослав Свищук

Ідіть і навчайте всі народи

Львів: Свічадо, 2002.