Дев’ята неділя після Зіслання Святого Духа. о. Ярослав Свищук

Молитва у всіх життєвих обставинах

З біографії Папи Івана XXIII знаємо цікаву історію. Колив ін. був обраний Папою, до нього прийшли члени його родини, селяни. За звичаєм в Італії, кожен із них приніс дещо: хто ягнятко, хто курча, хто песика, хто квіти, хто цукерки… Отворилися двері папської палати, і увійшов Папа Іван. Вони попадали на коліна, але він зовсім спокійно промовив до них: «Не лякайтеся – це тільки я». І хоч він одягнений у папські регалії, а проте його ніколи не полишала покора, скромність, сердечність та доброта. І тому просив, щоб члени його родини трактували його як свого рідного брата – члена родини.

Часто людей огортає страх із різних причин, найчастіше, коли вони перебувають у життєвій небезпеці. У таку небезпеку потрапив апостол Петро, коли побачив привида, який зближався, йдучи по плесі моря, до них. Коли в цьому привиді вони пізнали Ісуса, то святий Петро попросив його: «Господи, якщо це Ти, дозволь мені прийти до Тебе». Христос виконав його прохання і дозволив йому йти по плесі води. Але видно, його віра була слабка, бо він швидко почав потопати і крикнув: «Господи, рятуй мене!» Він почував себе у небезпеці смерті.

Чи не подібні ми до святого Петра, коли благаємо господа і молимось тоді, коли в небезпеці? І сповняється з нами відома приповідка: як тривога, то до Бога. Але нам треба благати – молитися у всіх обставинах нашого життя: у небезпеці і поза нею, у радості та смутку, у праці та поза нею.

Святе Євангеліє взиває нас: «Просіть і дасться вам, стукайте і відчинеться вам! Кожний, хто просить, одержує, хто шукає, знаходить, хто стукає, цьому відчиняють» (Мт. 7:7). Часом сам Ісус стукає до наших дверей і приходить, мов привид, у виді священика, батька, матері, приятеля-друга. Часом ми доторкаємося до Його шат у недузі, нещасті, життєвих катаклізмах, та ми того не бачимо чи не відчуваємо, бо у нас замало довір’я до Господа Бога.

Сьогоднішнє святе Євангеліє дає нам нагоду скріпити нашу віру в Його присутність у різних обставинах життя. Святе Євангеліє вводить нас у діалог між святим Петром та Ісусом. Петро просить Ісуса, щоб зробив для нього чудо і дозволив йому йти по плесі води. Ласкавий Ісус вислуховує його прохання і каже йому: «Ходи!» Петро поволі зближається по морських хвилях, але як повіяв сильний вітер, починає потопати. Замість глядіти на Христа, він звертає увагу на розбурхані хвилі і відтоді починає потопати. Переляканий Петро в розпуці кличе:  «Господи! Рятуй мене!» Святе Євангеліє представляє чудову символіку: простягнена до Христа рука – це наша рука, що простягається до Христа, благаючи про поміч. Боже провидіння нікого з нас не опускає. Воно приходить нам з поміччю часто «п’ять хвилин перед дванадцятою», значиться, коли наша потреба найбільша – Божа поміч найближча.

Подібно діялося і діється з Христовою Церквою, що пливе і бореться із розбурханими хвилями світа цього. Подивімося на історію: упродовж  довгих століть вороги Христової Церкви пробували затопити човен святого Петра і Христову Церкву, а саме: римська імперія, французька чи російська революції, гітлеризм, комуністична імперія – усі ці сили намагалися знести Христову Церкву з лиця землі, та Вона завжди переможно виходила з цієї боротьби, бо має запевнення самого Христа-Спасителя, що «врата Адові не одоліють Її» (Мт. 16:18).

Часом і нам здається, що ситуація надто критична, що вже для нас немає рятунку, але в таких критичних хвилинах пригадаймо, що подібно, як Христова рука тримала потопаючого Петра, так буде рівно з нами, бо Христос дав нам запевнення: «Я з вами по всі дні» (Мт. 28:20).

І тому у всіх життєвих катаклізмах і потребах кличемо за святим Петром: «Господи! Рятуй мене!» А все ласкавий Ісус ніколи не залишить нас самих і прийде з поміччю. Амінь!

 

о. Ярослав Свищук

Ідіть і навчайте всі народи

Львів: Свічадо, 2002.