Четверта неділя після Зіслання Святого Духа. о. Ярослав Свищук

Сьогоднішнє святе Євангеліє подає нам розмову Ісуса із римським сотником. Він приступив до Спасителя, щоб той вилікував його слугу. Ісус був готовий прийти до нього і вислухати його прохання, та сотник сказав Ісусові: «Скажи тільки слово, і мій слуга буде здоровий». Тоді Ісус відповів йому: «Серед Ізраїля я не бачив такої віри, як у тебе».

З цієї нагоди ми бажали б застановитися з вами над проблемою віри. Що це є віра? З катехизму знаємо, що вірити – значить приймати за правду все те, що Господь Бог об’явив, а свята Церква подає до вірування.

Назріває запитання: «Звідки ми черпаємо елементи віри?» Побачимо в ній на кожному кроці сліди Божих рук, чергування пір року. Погляньмо на небо. Ми бачимо сонце, місяць і зорі. Усе це рухається по своїй планетарній системі. Усе має свій початок і свій кінець. Та тільки одна Істота є без початку і без кінця – це всемогучий Бог, що започаткував всесвіт, координує ним, скеровує його, а нам, людським сотворінням, дав частку свого «я», яке зветься безсмертною душею. Ми одні серед усіх істот маємо почуття добра і зла, маємо свобідну волю сказати «так» або «ні» на голос свого сумління. Ми не раз переконувалися у своєму власному житті, що коли йшли Божими стежками згідно з Божими заповідями і мали любов у серці, все було на добро. Та коли ми зійшли із правильної дороги, Господь Бог давав нам знати про це різними шляхами: чи це було недугою, чи аварією на дорозі, чи незгодою в родині, чи матеріальними нестатками й економічною кризою. Та ми часто не бачили стежки Божого провидіння і ходили старим способом життя та впадали в повну гріховність.

Віра вимагає двох основних речей: покори і самодисципліни. Покора вирощується в атмосфері християнської родини. Якщо родичі розуміють Церкву серйозно і Бога ставлять на першому місці, то всі інші справи, як похідні, випливають із цієї віри. Якщо в людей є почуття самодисципліни і послуху Божим і цивільним законам, тоді в таких родинах є лад, взаємна пошана, дисципліна і любов.

Ісус учив свій народ дисципліни, ставлячи чужинців часто за приклад. Тому Він слушно сказав, що «багато прийде зі Сходу і Заходу і засядуть з Авраамом, Ісааком, Яковом у Царстві Небеснім». Глядім деколи на інші народи світу, як вони розв’язують свої релігійні чи національні проблеми та в нас з огляду на довге закріпачення та бездержавність закорінився сервілізм: ми часто виявляємо непокору супроти своїх церковних чи цивільних властей.

Хтось із чужинців сказав: «Український народ є терплячий, і перед ним велике майбутнє». Наша Церква має стати в майбутньому основою християнства на сході Європи. Так пророкував наш Мойсей – Митрополит Андрей Шептицький. Таке завдання ставлять перед нами чотири останні Святіші Отці, коли говорять, що через нас, українців, мають надію привернути єдність церков на Сході Європи. Ось подібно говорить сьогоднішнє святе Євангеліє. Але для такої місії нам треба людей із візією майбутнього, здисциплінованих воїнів, крихітку покори, довір’я до своїх власних сил і до свого релігійного і державного проводу. А Господь Бог і Дух Святий може прискорити єдність Церков, навіть якщо для потрібне чудо. Ми повинні завжди уважати себе немічним знаряддям у Його руках.

Господь часто робив чуда, щоби скріпити ізраїльтян у тому переконанні, що без Його помочі вони нічого не зможуть зробити. Аж тоді, коли вони самі зазнали поразки, тоді через терпіння приходили до вирозумілості та скріплення волі. А вслід за тим до усвідомлення того, що вони не можуть розраховувати на свої власні сили та на силу світу цього, а тільки на Бога і на Його небесну поміч.

Скільки-то разів ми переконувалися про цю правду на нашому власному прикладі? А попри те робили і ще сьогодні робимо ті ж помилки, які робили наші батьки і, мабуть, мало навчилися з історії минулого. Сьогоднішнє святе Євангеліє вчить нас, що глибока віра, самодисципліна і покора – це ті основні прикмети і глибокі суспільні чесноти, без яких жодна релігійна чи національна спільнота не може розвиватися. Без них створюється хаос та зникає авторитет і повага до себе та інших. Хай це святе Євангеліє навчає нас, що перед нами велика місія на Сході Європи і ми спільними силами зможемо досягти нових висот релігійної та національної зрілості, але тільки з умовою, що у всьому нашу надію покладатимемо на Господа Бога та на поміч нашої небесної Небесної Матінки. Амінь!

 

о. Ярослав Свищук

Ідіть і навчайте всі народи

Львів: Свічадо, 2002.