Друга неділя після Зіслання Святого Духа. о. Ярослав Свищук

Дорогі мої брати і сестри!

Сьогоднішнє Святе Євангеліє відкриває перед нами повну картину Ґенезаретського озера, того озера, куди Ісус залюбки ходив віддаленого 27 км від Його родинного Назарету. Тут Христос часто зустрічав каравани, які перехрещувалися із Дамаском, із Юдеї, із самарії, там їм говорив Боже Слово. Цього разу над Назаретським озером Христос зустрів своїх перших апостолів – Петра, Андрея, Івана і всіх інших, які долучилися до рибалок. Христос сказав їм: «Відтепер ви станете рибалками людей». Але умовою того було, щоб вони ішли в світ услід за Ним. А що то значить – іти за Ісусом? Іти за Ісусом значить іти й наслідувати Його життя в усіх аспектах, старатися бути хрестоподібним, старатися нести свого хреста разом з Ним, старатися сумувати у смутку і радіти у радості Його. Іти вслід за Ісусом значить покинути світське світосприймання і наповнюватися, немов та губка, всією духовністю Христового Євангелія. Йти вслід за Ісусом значить зректися самого себе до тої міри, щоб Христос замешкав у нас. Деякі люди скажуть, що це є по-людськи неможливе. Так, правда: по-людськи це неможливе. Але по-Божому все можливе. Бог робить чуда кожного дня. Не тільки за часів свого перебування у Галилеї і Юдеї, але і сьогодні. Він ходить між нами. Ми часто дотикаємося Його шати, та, одначе, ми не бачимо Його. Він стукає до наших дверей, та ми Йому не відчиняємо. Він ніколи насилу не втискається у наші двері, а як лагідний і покірного серця, проситься, неначе той жебрак, до нашої хати: «Прийміть Мене. Я лагідний і покірного серця. Я зроблю вас щасливими».

Христос сказав у сьогоднішньому Святому Євангелії: «Ідіть за мною. Я вас зроблю рибалками людей». Але під одною умовою: вони мусять Йому довіряти, довіряти у всьому, що Він їм сказав, без жодних сумнівів. Це було тяжко для них – вони розуміли Христа як майбутнього визволителя від римських когорт. Пам’ятаєте, як вони разом із товпою, після воскресіння Лазаря, вітали Ісуса? «Осанна, Сину Давидів, Царю Ізраїля!» Вони вбачали в Ісусі царя Ізраїля – не духового, а світського царя, володаря. Й Ісус деякою мірою неначе ішов за стилем їхнього мислення, бо сів на маленького осла, як сідають імператори після бою, який вони виграли. На осляті вони спускалися з Оливної гори до Сіону. Він зробив це, бо вони ще не були готові до Його всесвітньої універсальної місії. Він мусив перейти Велику п’ятницю. Він виразно сказав: «Єрусалиму не покидайте. В Самарію не входіть. До Вавилону не вступайте». А щойно по Великій п’ятниці, по Його Страстях, хресній дорозі і смерті, по Його Світлому Воскресінні віе сказав: «Ідіть і навчайте всі народи і хрестіть їх во ім’я Отця і Сина і Святого Духа». Це була місія, це було завдання, після якого вони мали іти вслід за Ним.

Подібне завдання маємо і ми – іти вслід за Ісусом, стати ловцями людей. Сьогодні ми багато говоримо про нову євангелізацію. Досі, до ІІ Ватиканського собору, ми мали інше розуміння Христової проповіді і функції Христової Євангелії. Досі ми вважали, що Церква – це папа, єпископи, священики, монахи. Вірні мало включалися в активне служіння у Церкві. ІІ Ватиканський собор каже, що всі миряни є членами містичного Тіла Христової Церкви, і кожен, відповідно до своїх здібностей, повинен включитися у програму побудови Царства Небесного на землі, у програму нової євангелізації. Саме тепер сходяться до Риму і до Києва, щоб обговорити програму нової євангелізації. Передусім молімося за успіх тих дебатів наших владик. Проте не тільки молитвою, але й нашими ділами підтримаймо програму євангелізації.

«Ідіть за мною, – каже Христос, – і станьте рибалками людей». Спасіння наше, спасіння наших братів у Христі у найширшому аспекті, не тільки українців, але кожної людини, охрещеної і неохрещеної – це наша справа.

Тут відкриваються великі можливості емісійної праці на Східній Україні, в Зеленому Клині. Але не тільки там, бо Христове Євангеліє є універсальне. Місійна праця вимагає, щоб ми включилися поза межі нашої етнічної обрядової границі. Документ ІІ Ватиканського собору виразно каже, що дарма дзвонитимуть дзвони церковні, якщо любов до тих, що є близько, не буде ідентичною до тих, що далеко. Тоді дарма ми будемо служити, дарма дзвони скликатимуть людей до церкви. Така побожність буде мілкою, слабкою. Христос сказав апостолам: «Киньте на глибину». На жаль, ми ще ловимо на мілині. Ми ще не включилися в широку активність побудови Царства Божого на цьому світі. Тому, дорогі браття і сестри, стараймося поширити діапазон наших сердець любов’ю. Зрозуміймо, що Царство Боже – цілий світ, поле нашої праці, нашого апостолування. І наша Церква перед усім, але рівно і поза межами нашого етнографічної границі.

Наше Місійне Згромадження св. Андрея, яке постало в 1971 році, поставило саме ці широкі завдання, щоб ширити серед нашої спільноти місійну духовність – передусім молитвами за покликання до місійного стану. Перший крок ми вже зробили: у наших церквах молимося за місійних дух, за місійні покликання. Вже є прояви емісійної духовності: наші молоді священики йдуть на Східну Україну, до Казахстану, в Росію і проповідують Слово Боже. Слав Господу Богу за ту велику ласку, що допоміг нам поширити наші серця на увесь світ.

Для оживлення нашої проповіді розкажу вам про мою зустріч із матір’ю Терезою, з якою я мав честь зустрітися в Індії в 1978 році. Привітавшись із нею, я спитав її: «Мати Терезо, як то сталося, що Ви упродовж такого короткого часу – півтора року – збудували 150 місій в Індії і в цілому світі?» Вона здивовано поглянула на мене і каже: «Отче, як Ви можете таке говорити? Я бідна монахиня, а це тільки Господь Бог у своїй безмежній доброті дає нам ласку витривання, і Він є Тим, Хто ширить ту місійну працю серед наших індійців, а ми є тільки Його немічним знаряддям».

Коли я був молодшим, я думав, що можу гори перевернути, все сам, своєю силою, але пізніше, у старшому віці, коли прийшли недуги, неповодження, так звані акциденти, я прийшов до переконання, і мати Тереза мене в тому дуже упевнила, що тільки Господь Бог щось може зробити у нашому житті, і тільки з Його поміччю і з Його силою ми можемо причинитися до поширення Божого Царства. Ніколи самі, а тільки спільними силами, разом з іншими та з опікою Богородиці.

Амінь.

 

о. Ярослав Свищук

Ідіть і навчайте всі народи

Львів: Свічадо, 2002.