Мирон Керуль-Кмец. Двадцять друга неділя по Зісланню Святого Духа
Двадцять друга неділя по Зісланню Святого Духа (Лк. 16:19-31)
Багач та Лазар
Один молодий чоловік за кілька днів після похорону свого старого батька сказав: „Знаєте, перший раз у житті я дуже сильно, майже проникливо відчув власну смертельність. Думка, що помру і не знаю коли… а може це бути і скоро, дуже мене приголомшила… Я питав сам себе: „Яке буде моє вічне життя?”
Подібне питання, напевно, вже не один раз виникало і в наших серцях. А сьогодні нам Боже слово дає на це питання часткову відповідь. Каже, що наше вічне життя буде залежати від земного життя.
Відразу після смерті приходить суд. Але не Бог засуджує. Людина сама над собою чинить суд. Це момент останнього і остаточного рішення: Бог або… людина вільна і цілим своїм життям вирішує свою долю у вічності. Це останнє рішення є якби лише природнім підтвердженням рішень, чинених щодня під час земного життя.
Людина, що впродовж життя намагалася любити Бога і прагнула дотримуватися Його заповідей, повинна щодня зробити декілька рішень для Бога, отже, і для свого будучого життя у небі. Ті рішення завжди супроводжуються і жертвами, бо вирішити означає вибрати між декількома можливостями. Якщо собі вибрав одну, відмовився… жертвував решту можливостей, а це іноді боляче. А якщо й прийшов до життя цієї людини гріх, а після нього – повторне й чітке рішення для Бога, з’єднане з жалем і покаянням, то цілком певне, що вступить до неба. Той, хто дійсно прагне жити з Богом і тужить за небом, отримає його. Та важко собі уявити, що та людина, яка частіше зверталася до матеріальних речей світу, зробить правильне рішення у найважливіший момент життя.
Напевно тепер відчуваємо, що дуже важливо віддавати належне значення кожному вчинку, слову й думці. Досліджування самих себе приводить до правильного вибору тепер, а згодом і при остаточному рішенні.
Один господар був дуже заможний. Та раптом його господарство почало занепадати. Мучило його те і не знав, як це пояснити. Тому розповів про усе своєму доброму і розважливому приятелеві. Той зрозумів, про що йдеться, і дав йому таку пораду: „Візьми ліхтар і завжди пізно вночі і вранці з ним пройди цілу господарку. Потім напевно все зміниться.”
Господар спочатку сміявся з цієї поради, але потім послухав. Обійшов уночі цілу господарку. Ввійшов у підвал і побачив, як слуга наповнює джбан. Увійшов до кухні – там пекли курчатко. Увійшов у сарай і побачив сина, як до міха накладає збіжжя. Подібно було в інших місцях. Не сказав нічого. Вдавав, ніби нічого не бачив і відійшов. Всі були його приходом здивовані і жахнулися. Наступного дня господар на світанку знову з ліхтарем обійшов цілу господарку. І ось, усі ще спали, хоч вже давно був час до роботи. Мусив їх будити…
Так деякий час ходив регулярно з ліхтариком. І господарство почало знову процвітати.
Іспит совісти чи дослідження себе самого є перевіркою, котра відкриває недоліки. Присипляти своє сумління уявою, що з нами все в порядку, адже численні на відміну від нас живуть набагато гірше… – не веде до правильних рішень.
Нехай це коротке розважання стане для нас закликом на майбутнє. І хоч людське прагнення зрозуміти останні речі ніколи не буде на землі цілком задоволене, все ж таки знаємо важливу річ. Наша вічність буде також залежати від нашого земного життя. Отже, вибираймо так, щоб кожним рішенням впродовж усього життя зміцнювати це остаточне рішення для неба.
Керуль-Кмец Мирон
Проповіді/Пер. зі слов. єром. Дам’яна Кічі. – Львів: Місіонер, 2008. – 280 с.
Tags: недільні проповіді
You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. Both comments and pings are currently closed.
