Мирон Керуль-Кмец. Двадцята неділя по Зісланню Святого Духа
Двадцята неділя по зісланню Святого Духа (Лк. 7:11-16)
Воскресіння юнака з Наїну
Один пан розповідає: „Ми поверталися з відрядження. Переговори завершилися успішно. Ми отримали велике замовлення на промтовари нашої фірми. І здавалося, що тим це не закінчиться. В автомобілі панував веселий настрій. Ми жартували і сміялися. Кожен із нас бачив майбутню перспективу фірми. Раптово водій загальмував, з’їхав край дороги і вимкнув двигун. Назустріч нам ішла похоронна процесія. Ми замовкли. Через мить коло нас перейшла труна та люди в жалобній процесії. Ми продовжували їхати далі, і тиша тривала дуже довго, поки хтось із нас нарешті заговорив…”
Зустріч зі смертю означає усвідомлення власної смертельності. Людське життя закінчується смертю – цього не уникнемо. Сьогоднішнє Євангеліє нам однак нагадує Христову перемогу над смертю, тому не мусимо піддаватися тривозі та страху.
Це підбадьорення для нас важливе. Присутність смерті дуже відчутна. Недавно я почув про 21-річного юнака, котрий уночі дістав астматичний приступ. Помер скоріше, ніж батьки могли щось зробити. Скільки разів ми лише того року довідалися про несподівану смерть когось із нашого оточення. І якщо б і ні, вистачає подивитися телевізійні новини. Майже в кожному випуску говориться про смерть внаслідок стихійних катастроф чи кримінальних злочинів.
Мусимо собі однак усвідомити, що ця присутність смерті в людському житті — це наслідок гріха наших прародичів. Бог нас не створив для смерті. Сотворив нас для життя, для невимовно величного, розкішного життя, котре собі, мабуть, навіть не вміємо уявити. Гріх людини знищив це діло Бога і над людиною почала володіти смерть.
Євангелист Лука говорить, що коли Ісус Христос пішов у місто, що зветься Наїн, якраз виносили мертвого сина, єдиного в матері своєї, що була вдовою. Побачивши її, Він зглянувся над нею… (Лк. 7:13). В тих словах приховані причини, чому Бог послав Свого Єдинородного Сина на цей світ. «Було Йому нас жаль!» Ісус Христос прийшов здійснити діло відкуплення, котре має людям повернути те, що гріхом втратили. А в тому міститься і перемога над смертю.
Перед воскресінням Лазаря Ісус каже його сестрі Марті: Я – воскресіння і життя. Хто в Мене вірує, той навіть і вмерши – житиме! Кожен, хто живе і в Мене вірує, – не вмре повіки. Віриш тому? (Ів. 11:25-26).
Ісус Христос помер, але через три дні воскрес. Відтоді смерть втратила свою владу і над людиною.
Святий Павло нагадує це коринтянам: Мусить бо це тлінне одягнутися в нетління, і це смертне одягнутися в безсмертя. І коли це тлінне одягнеться в нетління, а це смертне одягнеться в безсмертя, тоді збудеться написане слово: „Смерть поглинута перемогою. Де твоя, смерте, перемога? Де твоє, смерте, жало?” (1 Кор. 15:53-55).
Відомий кінематограф Сесил де Мил любив усамітнюватися, коли мусив розв’язати якусь проблему. Одного дня відплив на своєму човні на озеро в штаті Мейн і безцільно дав себе нести хвилям, щоб роздумати над своєю проблемою.
Човен приплив до суші і застряг на мілині, води там було тільки на декілька сантиметрів. Де Мил поглянув униз і побачив, що дно всіяне водяними черв’ячками. Один із них виплив на поверхню і помалу ліз по борту човна догори. Коли досягнув край човна, загинув.
Де Мил повернувся до своєї проблеми. Через деякий час випадково знову уздрів черв’ячка. Панцир йому на гарячому сонці потріскав. Коли цей кокон тріс, з нього вилетів метелик. Злетів увись, і його крильця на сонці грали усіма барвами.
Те окрилене створіння могло вмить залетіти далі, ніж би черв’ячок перейшов за цілі дні. Метелик знову наблизився до води, і де Мил бачив його тінь в озері. Можливо, що водяні черв’ячки в глибині також бачили метелика, але їхній колишній товариш тепер жив в іншому світі, котрий перевищував їхні розуміння. Вони все ще переживали скромне існування, тимчасом як їхній окрилений родич насолоджувався свободою між небом і землею.
Коли де Мил пізніше розповідав про свою пригоду, закінчував риторичним запитанням: „Чи Сотворитель всесвіту не зробить для людини те, що зробив для черв’яка?”
Чудо воскресіння юнака є лише слабким відблиском чуда воскресіння Ісуса Христа. Через те чудо кожна людина покликана до вічного життя.
Смерть уже назавжди переможена. Чи ту нагоду використає, чи ні, залишається завдання для її свобідної волі.
Ті пани в автомобілі замовкли при зустрічі з реальністю смерті. Ми однак можемо при такій зустрічі заспівати Господеві хвалебну пісню за те, що нас визволив від влади смерті і відчинив двері до вічного життя.
Керуль-Кмец Мирон
Проповіді/Пер. зі слов. єром. Дам’яна Кічі. – Львів: Місіонер, 2008. – 280 с.
Tags: недільні проповіді
You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. Both comments and pings are currently closed.
