Єпископ Софрон Мудрий, ЧСВВ. Дванадцята неділя по Зісланню Святого Духа
Дванадцята неділя по Зісланню Святого Духа (Мт. 19:16-26)
Найпевніша дорога до вічного життя
Дорогі брати і сестри! В сьогоднішній Євангелії ми чули про те, як один багатий юнак приступив до Ісуса і запитав: „Учителю! Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?” Ісус відповідає йому коротко і ясно: „Як хочеш увійти в життя, додержуй заповідей!” „Яких?” – запитав юнак. А Ісус, всевідучий Бог, відповів йому: „Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідчи криво, поважай батька-матір і люби ближнього твого, як себе самого!” Та молодець відповів Ісусові: „Все це я зберіг змалку. Чого мені ще бракує?” Христос сказав йому: „Якщо хочеш бути досконалим, піди, продай, що маєш, дай бідним і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною”. А юнак, почувши це слово, відійшов засумований, бо мав великі маєтки. Про дальшу долю того юнака не знаємо нічого. Можливо, що по деякому часі, подумавши глибше над словами Спасителя, пішов за його порадою, продав майно, гроші роздав убогим, а сам прилучився до гуртка тих, що пішли слідом за Ісусом. Можливо теж, що залишився при своїх маєтках, хоч ситий тілом, однак з неспокійною, може, й голодною душею.
Тут бачимо, що євангельський молодець, повний запалу і апостольської ревності, сам іде назустріч Христу-Богові. Багатства і розкоші туземного життя, хоч як він був до них прив’язаний, не вдовольняли його. Він бажає чогось вищого, його душа відчуває голод на добра непроминаючі. Молодець знає, що ціль його життя є одна-єдина, тобто життя вічне, але й відчуває, що дорога до тієї цілі не одна. Він сповняє вірно Божі заповіді, що виписані невидимою Божою рукою у його серці й душі, але й тут відчуває, що повинен ще більше дати зі себе для Бога. На оте „більше” не стає йому, одначе, сили, бо він був надто прив’язаний до свого майна.
Він, напевне, чув про науку Христа і про євангельські блаженства. Його, може, полонив заклик Христа: „Блаженні голодні і спрагнені правди”, бо він сам у душі відчував цей шляхетний голод, але прив’язання до земських благ не дозволило йому піднестися вище – до стану вбогости духа, щоб здобути, можливо, найвищу міру радощів небесного царства, доступну для розумного створіння на землі.
Дорогі брати і сестри! Кожна людина, без винятку, відчуває у глибині своєї душі бодай деякою мірою голод вищої Божої правди; тож у хвилині, як його відчуває, можна її назвати блаженною. Створена вона на образ і подобу Божу та покликана до високої гідності Божого дитинства; тому відчуває внутрішній неспокій, доки Божа правда і надприродні блага не заспокоять того шляхетного голоду. Це, одначе, неможливо осягнути без особистої жертви з нашого боку і поза убогістю духом.
Ми, може, сьогодні стали надто великі догідники, щоб здобутися на жертву, тож ідемо по дорозі найменшого спротиву і стараємося втихомирити дух та заспокоїти його голод на найнижчій, невідповідній площині, тобто частковими благами й матеріальною догодою. Та дарма; чим більші наші зусилля, тим більше змагається отой внутрішній неспокій, а з ним і голод душі. І, може, ніколи не відчула людина того голоду так діймаюче, як власне сьогодні. Не в одного сите тіло, але голодна, неспокійна душа. Ось – саме це сумний образ більшої частини теперішнього людства!
Євангельський молодець мав право до життя вічного, бо він сповняв заповіді Божі. Він тільки не знайшов у собі доволі сили, щоб дати з себе більше для Бога, ніж те, що необхідне, й піти на дорогу вищого, досконалого життя. Сьогодні, на жаль, мало таких людей, зосібна ж молодців, які виконують Божі заповіді. Що ж казати про вищі ступені внутрішнього, релігійного життя, про християнську досконалість?
Справді, Христос вичислив юнакові лиш декілька заповідей природного і Божого закону, виписаного у серці кожної людини. Ним ми тісно зв’язані з нашим Творцем і Богом. Від зберігання цього закону Божого залежить наше „бути або не бути”, наше надприродне життя або смерть. Хто ж відхилиться від цієї дороги Божих заповідей, яка веде до вічного життя, втратить те життя в Бозі навіки.
Для образного унаочнення глибини й краси християнського релігійного життя згідно з заповідями Божими представимо собі у нашій уяві простір велетенських розмірів. Цей простір розділений на дві частини і докладно відмежований граничними стовпами, але так, що перехід з одного боку на другий без труду можливий. По одному боці стовпів простягається Боже царство правди, добра і краси на землі, по другому ж – царство неправди і гріха в службі сатани. Весь цей уявний простір заселяють живі люди, образ і подоба Божа. Граничні стовпи – це заповіді Божі й церковні, це обов’язки стану чи уряду, це попередження і заборона батьків, це накази сумління тощо.
У царстві правди при самих стовпах найбільше народу. Це ті пересічні християни, що дають зі себе для Бога лиш те, що найнеобхідніше для спасіння їхньої душі: вони стараються зберігати заповіді Божі й виконувати обов’язки свого стану. На більшу жертву з себе їм не спромогтися, бо на це не зізволяють їм щоденні клопоти, або просто задля байдужости не думають про вищі речі.
Тому часто переступають вони визначені межі і тим самим переходять у царство гріха по той бік граничних стовпів. Тут залишаються вони так довго, доки виявом покаяння не змиють з себе вини гріха.
По котрому боці і під чиєю владою хто помре, під тією і залишиться у вічності.
Далі від кордону смерті, в області праведних, бачимо вже менше людей. Це ті, що вірні заповідям і обов’язкам. Вони терпеливо і з повним відданням Божій волі переносять найтяжчі допусти долі, терпіння, недостатки, образи.
Ще далі від граничних стовпів, з повним самовідреченням і посвятою, трудяться невтомно апостоли Христової любови і милосердя, щоб злагіднити фізичні й моральні терпіння ближніх. У тих далеких від кордону областях царства правди і добра бачимо місіонерів, монахів і монахинь, що відреклися вигідного життя на світі, щоб занести слово святої Євангелії у найдальші закутини землі.
Там безліч мучеників за Христову віру і героїв чесноти, що повністю посвятили себе Богові й пішли беззастережно на дорогу християнської досконалості. Там велич і краса геройського християнського подвигу.
Та перейдімо на другий бік кордону – у царство неправди й гріха. Тут на всьому просторі метушня-рух, але не той, що є ознакою життя, а якийсь неприродний, спричинений невдоволенням, неспокоєм і страхом. При стовпах заповідей Божих юрмиться багато перебіжчиків з тамтого боку, які, одначе, скоріше чи пізніше вертаються назад. Князь темряви невдоволений з них.
Далі в глибині численні ряди тих, що, втративши віру, шукають вдоволення в грошах, у заспокоєнні забаганок гордості або найнижчих пожадливостей тіла.
А в самій глибині того царства темряви засіли найближчі прислужники сатани, ненависники Бога, жадні влади над світом, провідники неправди й ненависті, воюючі безбожники. Їх не вдовольняє влада над мільйонами. Вони жадають необмеженої влади над безсмертними душами, щоб з їхнього серця вирвати віру в Бога і вже тут, на землі, дати їм передсмак пекла.
Дорогі брати і сестри! Піднеслість і краса християнської релігії не вичерпуються заповідями і законами; вони виступають в усій повноті щойно у християнській досконалості, у подвигах чеснот і самопожертви. Тому-то Ісус виразно домагається від своїх послідовників кожночасного жертвенного героїзму. Він каже: „Кожний з вас, хто не зречеться всього, що має, не може бути моїм учнем” (Лк.14:33). Також не може бути ним той, хто не візьме свого хреста і не йде вслід за Ісусом. Це значить, що той, хто хоче йти за Ісусом, має любити його над усе. Любов до Христа не виключає любови до ближніх; але ця остання має уступити місце найвищій любові, яка єдино і абсолютно мусить панувати у серці того, хто любить Христа Ісуса. Ніяким іншим способом не можна стати учнем Христовим. Це стверджує св. апостол Павло, коли каже: „А ті, що хочуть багатіти, впадають у спокусу та в тенета, і в безліч бажань безглуздих та шкідливих, що штовхають людей у прірву та погибель” (1 Тим.6:9).
Тому-то, дорогі брати і сестри, часто питаймо себе: „Що мені доброго робити, щоб мати життя вічне?” Вслухаймося у відповідь, яку дає Христос-Бог сьогодні кожному з нас: „Як хочеш увійти в життя, додержуй заповідей”, а „коли хочеш бути досконалим – іди, продай, що маєш, і роздай вбогим, а матимеш скарб на небі, і приходь та й іди вслід за мною!” Амінь!
Єпископ Софрон Мудрий, ЧСВВ
Недільна благовість. Проповіді на неділі і свята літургічного року. – Івано-Франківськ: Івано-Франківська Теологічна Академія, 2006. – 376 с.
Tags: недільні проповіді
You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. Both comments and pings are currently closed.
