Хто не багатіє в Божих очах
Цієї прегарної осінньої пори ми, проїжджаючи автом по трасі, чуємо час від часу скигління птиць, що журавлиним ключем відлітають до теплих країв.
Багато вчених упродовж історії застановлялися над таємницею дивного інстинкту птахів, завдяки якому вони відчувають прихід зими і пов’язані з нею небезпеки. Тоді осінньою порою збираються на деревах чи телефонних дротах і спільно радяться, куди й коли їм відлітати. Цей інстинкт самозбереження диктує їм відлітати, ще заки прийде зима, в теплі краї, де зелень, де тепле сонце, де вода не замерзає.
Подібну журбу про завтрашній день має людина. Коли вона є ще дитиною, вона не журиться про завтрашнє, бо всю журбу дає до рук батьків чи тих, хто нею опікується. Та що більше вона дозріває, то більше кріпшає її розум, зростає її журба про ближче й дальше майбутнє. І, як бачимо із практики життя, що більше культурною є людина, тим її журба сильніша й сягає далі. Безперечно, що Господь Бог дав кожному з нас ясний розум і свобідну волю, тож нашим обов’язком є планувати майбутнє, журитися про наших рідних, про нашу родину, приятелів і відповідно до того укладати собі життя. Але знову це саме життя підказує нам, щоб наша журба про майбутнє не була надто велика, щоб ми не укладали наших планів надто далеко від сьогоднішнього дня, бо можуть у нашому житті зайти різні зміни, різні катаклізми, різні непередбачені обставини, й усі наші мрії й наші планування можуть щезнути, немов мильна бульбашка. Продовжувати читання Двадцять шоста неділя після Зіслання Святого Духа. о. Ярослав Свищук