Сьома неділя по Зісланню Святого Духа (Мт. 9:27-35)
Зір душі – сумління
Дорогі брати і сестри! Бути позбавленим яких-небудь змислів – яке ж це горе й нещастя для людини! А вже найбільше нещасною є та людина, яка немає зору. Довкруги неї розлогі, барвисті поля, полонини, вкриті різнобарвним квіттям; із скелистих пагорбів спадають ручаї свіжої води; високі дерева знімаються вгору, а понад ними роїться різнорідне птаство. Сліпа людина цього всього не бачить і навіть не може собі уявити. Вона не знає також про красу голубого неба, на якому царює промінне сонце – джерело світла і тепла. Вона й не знає дивної краси зоряного неба з мільйонами своїх сонць, планет і місяців. Сліпа людина не може оглядати цієї пречудної святині Божої величі й краси. Вона, нещасна, не має змоги читати найдосконалішої і найбільш вимовної книги Божої премудрості і всемогутності. Сліпій людині бракує маленького, але дуже складного і цінного органа, якого навіть сучасна людська техніка не спроможна докладно відтворити – отой фізичний, природний зір людини. Сліпа людина, звичайно, не знає, як виглядає її рідна мати, тато, брат, сестра чи інші люди. Вона боляче відчуває свою обмеженість, свою слабкість, свою непридатність. Тож не диво, що як оті два євангельські сліпці почули, що надходить Ісус-Месія, почали кликати на весь голос: „Помилуй нас, сину Давидів!” І справді Христос помилував їх, привернув їм зір. Read the rest of this entry »
