propovid.org.ua

p(Мат. 10, 32–33; 32–38; 19, 27–30) Ісус Христос, даючи своїм учням різні поучення щодо їхнього Апостоляту, окрему увагу, як бачимо зі слів сьогоднішньої св. Євангелії, приділяє вірності Його засадам без огляду на переслідування зі сторони ворогів. У нагороду за це їх і всіх, що підуть їхніми слідами, Ісус Христос обіцяє визнати перед Своїм Небесним Отцем, тобто зробити їх учасниками Своєї небесної слави, заявляючи при цьому, що відкине й не признаватиметься до тих учнів, які зі страху перед людьми або з інших мотивів Його відречуться. «А хто відречеться мене перед людьми, того і я відречусь перед Отцем моїм небесним». Лиш один страх є дозволений для Христових учнів – це страх перед Богом, страх, щоб Бога не образити і щоб не відректися Його під ніяким претекстом ні загрозою ззовні. Ісус Христос говорить, що Він прийшов принести на землю не мир, а меч. Слова ці треба розуміти не так, що Христос приніс ворожнечу між людей або що Він Собі її бажає, бо це суперечило б цілій Його Євангелії і Його післанництву між нас, людей. Ісус Христос Своєю особою і наукою став причиною роздорів і ворожнечі нераз навіть серед найтіснішого гуртка людей, між жінкою і чоловіком між батьком і сином, між матір’ю і дочкою. Бо від часу, коли Ісус Христос явився на землі і Його наука доходить до свідомости людей, вони мусять заявитися ЗА або ПРОТИ Нього. Так, Мої дорогі, в світі існують тепер лиш два табори: табір Христа – св. Церква і всі, що Його визнають і сповняють Його волю, і табір Антихриста, Царство Сатани, де зібрані всі опоненти Христа і Його св. Церкви тут на землі. Річ зрозуміла, що як бійці Христа, так і бійці-прибічники Антихриста можуть знайтися навіть серед членів однієї і тієї ж родини. Ось правдивий зміст цих Христових слів. /p Read the rest of this entry »

p(Ів. 1, 37–52; 8; 12) br /Кілька тисяч років тому у своїх непроглядних плянах Відкуплення – Спасіння людського роду Бог – Творець всесвіту об’явив Себе людям і з-поміж усіх народів світу вибрав Собі один нарід – жидівський нарід Ізраїля, щоб з часом серед того народу появився Месія – Спаситель. /p pПочерез представників Ізраїля – патріярхів і пророків, а зокрема, через Мойсея Господь Бог об’явив тому народові Свою волю – Заповіді й заключив з Ізраїлем свого роду умову – Заповіт. Тим заповітом Бог Ягве-Єгова зобов’язався опікуватися Ізраїлем, а Ізраїль своєю чергою мав бути вірним Богові-Єгові, шанувати Його заповіді й бути народом Божим серед поганських народів. Ізраїль ставав народом Божим, а Бог – його царем, що правив Ізраїлем при помочі жидівських царів. Це була свого роду теократична Божа держава, Царство Боже на землі. /p Read the rest of this entry »

p(Ів. 17, 1–13) /p p«Очікую Воскресіння мертвих, і життя будучого віку. Амінь!» /p pЖиття – це шукання, погоня за щастям… /p pЗачну «екс абрупто». Чи вартувало б жити, працювати, мучитися, терпіти голод, спрагу, недостатки, вигнання, переслідування і т. п., якщо б нам не просвічував промінчик надії, що все це скінчиться, що після цього прийде час нагороди, час радости й щастя,– якщо не на цьому світі, то на другому?! /p Read the rest of this entry »

p(Ів. 17, 1–13) Святі Отці – 318 Єпископів – учасників I Вселенського Собору в Нікеї 325 року. Оборона правдивої Християнської Віри проти Олександрійського священика Арія (єретика), який навчав, що Ісус Христос не є правдивим Богом, рівним Отцю, а лиш досконалим сотворінням. Вони уклали Символ Віри, потверджений на Вселенському Соборі в Царгороді, що його і сьогодні визнаємо у Службі Божій. /p Read the rest of this entry »

p(Ів. 17, 1–13) /p pЦіле життя Ісуса Христа – це велике, повне прославлення Бога. /p pНапередодні своїх страстей Ісус Христос просив свого Небесного Отця про завершення і прославлення його зусиль і терпінь, його діла відкуплення, бо остаточна мета відкуплення – це прославлення і звеличення Бога. «Отче, я прославив Тебе на землі і довершив діло, яке Ти мені поручив». /p Read the rest of this entry »

“Якщо маєш сказати що-небудь корисне, то відкрий уста,а якщо нічого спасенного, то мовчи”(св.І.Золотоустий). Найбільша наша потреба — належно керувати своїм язиком і загнуздувати його. Рушій язика – серце. Чим наповнене серце, те виливається через язик. І, навпаки, – передані язиком почуття серця ще більше укріпляються й укорінюються в серці. Тому язик є одним із немалих чинників у формуванні нашої вдачі. Read the rest of this entry »

pВ п’яту неділю Великого посту читається Євангеліє від Марка: br /b“Були ж у дорозі вони, простуючи в Єрусалим. А Ісус ішов попереду них, — аж дуже вони дивувались, а ті, що йшли вслід за Ним, боялись. І, взявши Дванадцятьох/b (апостолів, — bО.В./b), bпочав їм розповідати, що з Ним статися має: «Оце в Єрусалим ми йдемо, і первосвященникам, і книжникам виданий буде Син Людський, і засудять на смерть Його, і поганам Його видадуть, і насміхатися будуть із Нього, і будуть плювати на Нього, і будуть Його бичувати, і вб’ють, — але третього дня Він воскресне!» /b/p Read the rest of this entry »

pВ п’яту неділю Святої Чотиридесятниці, Церква продовжує підготовляти нас, віруючих, до побожних про страждання, хресну смерть і преславне Воскресения Господа нашого Ісуса Христа. Вона подає нашій побожній увазі та роздумам євангельське оповідання про те, як Спаситель наш Ісус Христос, простуючи разом із Своїми учениками до Єрусалима святкувати старозавітну Пасху, закликав до Себе дванадцять з них, тобто Своїх апостолів, і почав їм говорити про майбутні Свої страждання./p Read the rest of this entry »

(Лк. 12, 16–21)

СКУПАР – це людина самолюбна. Ціль свого життя бачить лише в багатстві. Чи Бог заборонив дбати про багатство? Ні! Боже Провидіння, таланти. Праця. «Ора ет лябора!» – «молися і працюй!»

Багатство має бути засобом, а не метою життя людини. Лакомство, захланність, скупарство незалежні від кількости дібр. Буває, що й жебрак привикне до своєї торби так, що нічого поза нею не бачить і не дбає. Read the rest of this entry »

(Лк. 10, 25–37)

Про милосердного Самарянина

Одна з найкращих притч Христа про любов до ближнього. Не потребує особливих пояснень. «Іди, і ти роби так само!»

Можна згадати, що на фронті, згідно з Женевською конвенцією, лікарі й санітари повинні однаково рятувати і лікувати як своїх, так і ворожих ранених. Тоді рятується ЛЮДИНУ – дитину Божу – брата!