Томина (провідна) неділя. Роздуми владики Венедикта

«Господь мій і Бог мій!»

Коли ми чуємо це Євангеліє про Тому, то в нас одразу, майже автоматично, з’являється свого роду осудження Томи. Навіть маємо певний «титул», яким його називаємо – Невіруючий Тома. Однак питання не в тому, чи Тома був віруючий чи не віруючий – це був лише один момент його життя. В інший момент він визнає свого Спасителя Господом і Богом. Але ця ситуація показує, що Тома в своїй поставі перед Богом був правдивий. Коли він в силу свого розуміння, в силу ситуації, в якій опинився, бо не був з апостолами, то сумнівався і висловив те, щомав на серці. І саме ця правдивість була важлива.

Господь очікує від нас, щоб ми не грали роль. Адже Тома міг легко погодитись з тим, що сказали апостоли, прийняти їхню думку, але він не побоявся сказати те, що насправді він думав.

Це дуже важливо для нас – не грати роль! Висловлювати Богові те, що ми переживаємо. Саме тоді Бог явить нам те, що потрібне, аби ми могли сказати, як Тома:  «Господь мій і Бог мій!» Ці слова виявляють, що Тома носив в собі віру в те, ким є Христос – Господом і Богом. Тому не біймося жити в правді! Бог  хоче, щоб ми жили в правді, бо лише тоді Він може прийти до нас і промовити!

джерело: http://pcc.ugcc.org.ua

Субота Світлого тижня. Роздуми владики Венедикта

«Йому треба рости, мені ж – маліти».

Слова Йоана Предтечі вказують на його місію: він готував нарід до приходу Месії. Йоан був правдивим пророком – він не допускав, щоб людська увага зосереджувалась на ньому, всім своїм буттям він вказував на Особу Господа, робив усе, щоб якомога більше людей Його впізнали.

Подібно і в нашому житті: кожен з нас має якісь свої плани, прагнення, думки, наміри. Важливо не те, чи вони здійснюються, а те – чи вони співзвучні з Божою волею щодо нашого життя. Тому, окрім того, що ми маємо право мати свою думку, мусимо ще й завжди питати Бога: «Яка Твоя воля?» А Божа воля остаточно – це не те, що Бог просто хоче, а те, що Бог в Своїй Божественній любові приготував для нас, і це – для нас найкраще.

Хай нашою життєвою позицією буде позиція Йоана: «Йому треба рости, мені ж – маліти», щоб ми щораз більше жили не своїми ідеями чи планами, а пробували пізнавати цю Божу волю, що остаточно є найбільшим добром і найбільшою радістю для нас!

джерело: http://pcc.ugcc.org.ua

П`ятниця Світлого тижня. Роздуми владики Венедикта

«Зруйнуйте храм цей, а Я його за три дні поставлю».

Знаємо, що Господь говорить не про храм, як споруду, а про Своє Воскресіння: євреї Його вб’ють, але Він воскресне. Бачимо, що Ісус поступово відкривав цей спасительний Божий задум своїм учням. Бо незважаючи на своє покликання, вони були людьми, які мали і страхи, і слабкості. Тому потрібна була велика Божа мудрість і сила Святого Духа, щоб вони зрозуміли і прийняли таку страшну подію. А щобільше – потім і самі сміливо йшли на смерть за свою віру.

Погляньмо на наше життя. Як часто ми маємо страхи навіть перед тим, що нам завдають якихось кривд, несправедливо до нас ставляться, ображають, обманюють, вже не кажучи про смерть за свою віру. Як нам непросто переносити щоденні труднощі!

Але Святе Писання нам каже: «Хто з Христом не терпів, той з Христом не воскресне». Так само Господь деколи допускає, щоб ми переходили через ті терпіння, страждання, невигоди, труднощі, проблеми нашого життя, бо саме вони провадять нас до перемін, остаточно до преображення, до воскресіння з Христом!

джерело: http://pcc.ugcc.org.ua

Четвер Світлого тижня. Роздуми владики Венедикта

«Що народжується від тіла – тіло, а що народжується від Духа – дух».

Коли подивимося на батьків і дітей, часто побачимо подібні фізичні риси, навіть те, що вони подібні характерами. Діти набираються від батьків багато, переймають те людське. І це нормально і закономірно. Часто в стосунках одні з одними, коли говоримо про когось, – Степан, Василь, Анна, Олена – ми цю особу ідентифікуємо з її тілом. Але ж знаємо, що це лише тіло. Так само, як ми народжуємося тілом від наших батьків, Господь кличе нас, щоб ми народжувались і жили для духовного життя – в Дусі, з Богом.

Тому ми маємо самі відкривати у собі ті наші духовні властивості, розуміти, що наше тіло – це частина нашого буття, а є сфера нашого буття, яка, може, і не розвинута, і нам мало знайома, – це сфера нашого духа. Цю сферу нашого духа ми маємо щораз більше пізнавати і відкривати. Коли ми будемо відкривати наше духовне «я», то будемо відкривати нашу здатність до цього життя в Дусі, до народження, до життя в Царстві Небесному.

джерело: http://pcc.ugcc.org.ua

Середа Світлого тижня. Роздуми владики Венедикта

«Ходіть і подивіться!» і «Прийди і подивись!»

Два рази в одному уривку Христос звертається подібно: «Прийди!» Це запрошення стосується кожного з нас, які у своєму житті намагаємося боротися зі своїми недоліками, вадами, проблемами, пристрастями, розібратись в собі, пізнати себе. В якийсь момент нам, може, здається, що ми побороли наші пристрасті, пізнали себе, і знову, немов хвиля, накочується щось нове. Нагору виходять ще інші проблеми.

Ми ніколи не зможемо в собі повністю розібратись і не можемо бути певні себе, а це запрошення Христа: «Ходіть і подивіться!», означає запрошення прийти до Господа. Бо як Христос проходив через замкнені двері, так Він може пройти через замкнені двері нашої душі, через всі наші проблеми, кризи, труднощі, зранення… Прийти – і оздоровити нас! Тому маймо відвагу завжди приходити до Господа, і будьмо певні: саме зустріч з Ним змінює кожного з нас!

джерело: http://pcc.ugcc.org.ua

Вівторок Світлого тижня. Роздуми владики Венедикта

«Чи не палало наше серце в нас у грудях, коли Він промовляв до нас..?»

Бачимо, що подія Воскресіння так вплинула на всіх, що вони були приголомшені та повністю перейнялися нею. Двоє учеників, які йшли до Емаусу і так емоційно про розмовляли  – що ж сталось? Їхні емоції настільки «затуляли» їм очі, що вони не зуміли впізнати Христа, Який прийшов до них.

Як це подібно до кожного з нас! Часто станеться якась подія в нашому житті, якась ситуація в Церкві, в суспільстві, тоді ми починаємо говорити: «Чи ти бачив, як то було, як то сталось, як він сказав, як він повівся?» Як емоційно ми це переживаємо! Саме тому ми не готові побачити Господа, який стоїть за тим. Дуже важливо придивитися і запитати себе: «Що цією подією, цією ситуацією Бог хотів до мене сказати?»Бо ж Бог промовляє до нас кожною ситуацією і кожною подією в нашому житті. Спробуймо відкинути свої емоції і вслухатись, що Бог говорить нам через це?

джерело: http://pcc.ugcc.org.ua

Понеділок Світлого тижня. Роздуми владики Венедикта

«Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, – Той об’явив».

Напевне, нам, християнам, до кінця годі усвідомити цю революційну подію, яка сталася в особі Христа: Бог являє себе людям. І прагнення Бога, пошук Бога, який завжди був і буде в кожній людині, може втамувати лише особиста зустріч з Ним.

В особі Христа Бог показує себе, являє себе. Показує, яким Він був відвічно і який Він тепер є. Тому особа Христа – єдина, яка нас провадить до Бога, вказує Його нам. Якщо зустрічаємося з Христом – зустрічаємося з нашим Господом. І ми, як християни, мусимо бути свідомі, що нам Бог подарував, що ми вже маємо, що ми отримали. Ми отримали самого Господа в людському тілі!

джерело: http://pcc.ugcc.org.ua

Двадцять шоста неділя після Зіслання Святого Духа. о. Ярослав Свищук

Хто не багатіє в Божих очах

Цієї прегарної осінньої пори ми, проїжджаючи автом по трасі, чуємо час від часу скигління птиць, що журавлиним ключем відлітають до теплих країв.
Багато вчених упродовж історії застановлялися над таємницею дивного інстинкту птахів, завдяки якому вони відчувають прихід зими і пов’язані з нею небезпеки. Тоді осінньою порою збираються на деревах чи телефонних дротах і спільно радяться, куди й коли їм відлітати. Цей інстинкт самозбереження диктує їм відлітати, ще заки прийде зима, в теплі краї, де зелень, де тепле сонце, де вода не замерзає.
Подібну журбу про завтрашній день має людина. Коли вона є ще дитиною, вона не журиться про завтрашнє, бо всю журбу дає до рук батьків чи тих, хто нею опікується. Та що більше вона дозріває, то більше кріпшає її розум, зростає її журба про ближче й дальше майбутнє. І, як бачимо із практики життя, що більше культурною є людина, тим її журба сильніша й сягає далі. Безперечно, що Господь Бог дав кожному з нас ясний розум і свобідну волю, тож нашим обов’язком є планувати майбутнє, журитися про наших рідних, про нашу родину, приятелів і відповідно до того укладати собі життя. Але знову це саме життя підказує нам, щоб наша журба про майбутнє не була надто велика, щоб ми не укладали наших планів надто далеко від сьогоднішнього дня, бо можуть у нашому житті зайти різні зміни, різні катаклізми, різні непередбачені обставини, й усі наші мрії й наші планування можуть щезнути, немов мильна бульбашка. Продовжувати читання Двадцять шоста неділя після Зіслання Святого Духа. о. Ярослав Свищук

Двадцять шоста неділя після Зіслання Святого Духа. о. Ярослав Свищук

Скарб на небі – найкраще забезпечення

Мабуть, до найбільш багатих, до більйонових організацій в Америці належать страхові організації: автомобілеві – від нещасного випадку, вогневі – від летального випадку, шпитальні забезпечення, а найчисельніші з них – це забезпечення старості.
Напевно, коли жив багач, про якого розповідає сьогоднішня притча, не було страхових організацій, і тому він бажав забезпечити свою старість побудовою ще більших клунь, де б він міг примістити свій урожай.
Багач, видно, був добрим господарем, бо своєчасно клопотався про своє господарство, але євангелист називає його “безумним”. А чому? Бо надмірно журився про земні маєтки і вся його увага була спрямована на все земне, а забув про дари небесні і про Того, Хто їх розподіляє і є одиноким власником цих дарів. Безумним називає його євангелист, бо він, мабуть, забув про свого сусіда, який жив у цілковитій убогості і, не мав за що купити кусня хліба для своїх діточок. Ось тут причина його безумства. Продовжувати читання Двадцять шоста неділя після Зіслання Святого Духа. о. Ярослав Свищук

Двадцять п’ята неділя після Зіслання Святого Духа. о. Ярослав Свищук

Дух правдивого християнства

Коли розглянемо усі притчі, що їх розповідав Ісус, то притча про самарянина складає основну проповідь Ісуса, в якій Ісус вислухавши сумніви і турботи молодої людини про Небесне Царство, дає їй пораду у формі притчі про самарянина. А вкінці каже: “Іди і ти роби так само”.
Щоб зрозуміти як слід ту притчу, треба насамперед знати те тло, на якому вона зродилася. Головну роль у притчі грає самарянин. Саме слово”самарянин” було для євреїв украй негативним. Між євреями і самарянами точилася вікова історична ворожнеча. Вона почалася ще від 721 року перед Христом, коли після переселення ізраїльтянами до Асирії асирійський король переселив в опущену ізраїльтян Самарія чужинців, які вірили в поганських богів, у той час як ізраїльтяни вірили в одного Бога. Коли євреї повернулися з неволі і застали в Самарії чужинців, які асимілювалися з корінним населенням, відтоді почалася між ними велика ворожнеча. На тлі тих історичних відносин Христос запитує молоду людину, єврейського адвоката, який знав історію свого народу: “Хто є мій ближній?” Ця притча стосується заразом усіх нас, людей ХХІ століття. Бо нашим ближнім є кожен, за якого Христос пролив свою найсвятішу кров. Нашим ближнім є не лише член нашої родини чи нашого народу, а кожна живуча людина на землі, ба, навіть наш ворог. Продовжувати читання Двадцять п’ята неділя після Зіслання Святого Духа. о. Ярослав Свищук